Чому лікарі носять жетони “Не реанімувати”

Чому лікарі носять жетони "Не реанімувати"

Зіткнувшись зі смертельним недугом багато лікарів, добре знаючи обмежені можливості сучасної медицини вважають за краще відмовитися від героїчних зусиль по підтримці свого життя, позбавляючи себе від непотрібних, страшних мук.

Багато років тому Чарлі – широко відомий ортопед і мій учитель – виявив новоутворення у себе в животі. Обстеження показало, що це утворення – рак підшлункової залози. Хірург, який обстежив Чарлі, був одним з кращих в країні, мало того, він був автором унікальної методики хірургічного втручання при раку підшлункової залози, яка потроювала п’ятирічне виживанння (з 5% до 15%), хоча рівень якості життя при цьому був дуже низьким. Але Чарлі все це було нецікаво. Він виписався додому, закрив свою практику, і останні кілька місяців свого життя провів з сім’єю. Він відмовився від хіміотерапії, від опромінення, від оперативного лікування. Страховій компанії не довелось витратити на нього багато грошей.

Чому ж так вирішують лікарі?

Лікарі теж вмирають, даний факт чомусь рідко обговорюється. Крім того, лікарі вмирають не так, як більшість американців – медики, на відміну від всіх інших, набагато менше користуються послугами медицини. Все життя лікарі борються зі смертю, рятуючи від неї своїх пацієнтів, але зустрічаючись зі смертю самі, вони часто вважають за краще піти з життя без опору. Вони, на відміну від інших людей, знають, як проходить лікування, знають можливості і слабкі сторони медицини.

Лікарі, звичайно, не хочуть вмирати, вони хочуть жити. Але вони більше за інших знають про смерть в лікарні, знають те, чого бояться всі – вмирати доведеться на самоті, вмирати доведеться в стражданнях. Лікарі часто просять родичів, щоб, коли прийде час, ніяких героїчних заходів з порятунку не робили. Лікарі не хочуть, щоб в останні секунди їх життя хтось ламав їм ребра, проводячи серцево-легеневу реанімацію.

Більшість медиків за свою кар’єру часто зустрічаються з безглуздим лікуванням, коли для продовження життя вмираючих використовуються останні досягнення медицини. Хворі вмирають, порізані скальпелем хірургів, підключеними до різних апаратів, з трубками у всіх отворах організму, накачані різними препаратами. Ціна такого лікування становить іноді десятки тисяч доларів в день, і за таку величезну суму купується кілька днів жахливого існування, якого не побажаєш нікому. Я вже не пам’ятаю, скільки разів і скільки лікарів говорили мені різними словами одне і те ж: «обіцяй мені, що якщо я опинюся в такому стані, ти дозволиш мені померти». Багато медиків носять спеціальні медальйони зі словами «Не реанімувати», деякі навіть роблять татуювання «Не реанімувати» (Do not Resuscitate або D.N.R.).

Чому так не відбувається з пацієнтами?

Як ми дійшли до такого – медики надають допомогу, від якої на місці хворих би відмовились? Відповідь з одного боку проста, з іншого складна: хворі, лікарі та система.

Яку роль відіграють хворі? Уявіть собі ситуацію – людина втрачає свідомість і птрапляє в лікарню. У більшості випадків родичі до цього не готові, перед ними стоять важкі питання, вони розгублені, вони не знають, що робити. Коли лікарі запитують родичів, чи треба робити «все», відповідь, звичайно – «робіть все», хоча насправді зазвичай мається на увазі «робіть все, що має сенс», а лікарі, природно будуть робити все, що в їх силах – неважливо, розумно це чи ні. Такий сценарій зустрічається дуже часто.

Додатково ускладнюють ситуацію малореалістичні очікування. Люди занадто багато очікують від медицини. Наприклад, не медики зазвичай вважають, що серцево-легенева реанімація часто рятує життя хворому. Я лікував сотні хворих після серцево-легеневої реанімації, з них тільки один вийшов своїми ногами з лікарні, при цьому серце у нього було здорове, а зупинка кровообігу у нього сталася через пневмоторакс. Якщо серцево-легенева реанімація проводиться літній і важко хворій людині, успіх такої реанімації прямує до нуля, а страждання хворого в 100% випадків жахливі.

Роль лікарів також неможливо перебільшити. Як пояснити родичам хворого, яких вперше бачиш, що лікування не принесе користі? Багато родичів в таких випадках думають, що лікар економить гроші лікарні або йому просто не хочеться возитись з важким випадком.

Іноді у цих заходах не винні ні родичі, ні лікарі, досить часто хворі стають жертвами системи охорони здоров’я, яка заохочує надлишкове лікування. Багато лікарів бояться судових позовів і роблять все можливе, щоб уникнути проблем. І навіть, якщо всі необхідні підготовчі заходи було вжито, система все одно може поглинути людину.

Епілог

У мене був пацієнт на ім’я Джек, йому виповнилося 78 років, і за останні роки свого життя він переніс 15 складних операцій. Він сказав мені, що ніколи, ні за яких обставин не хотів би бути підключеним до апаратури, що підтримує життєдіяльність. Одного разу в суботу у нього стався масивний інсульт, в несвідомому стані його доставили в лікарню. Дружини Джека поруч не було. Джека реанімували і підключили до апаратури. Кошмарний сон став дійсністю.

Я приїхав в лікарню і взяв участь в його лікуванні, я подзвонив його дружині, я привіз з собою його амбулаторну історію хвороби, де були записані його слова щодо підтримки життєдіяльності. Я відключив Джека від апарату і залишався з ним, поки він не помер через дві години…

Джерело статті Чому лікарі носять жетони “Не реанімувати”

Наш сайт ще дуже молодий, і не може дозволити собі редактора. Тому, якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі